На початку червня вирішила запустити річний проект «Мої уявні життя» за цікавою практикою з книги Джулії Кемерон «Шлях митця». Запланувала літо художника. Серед багатьох планів «художника» – читати «кольорові» книги, тобто твори, в назві яких є колір.
Вирішила почати цей «кольоровий» експеримент читання з синіх і блакитних книг. (Докладніше можна прочитати тут). Як виявилося пізніше, перший обраний колір потрапив у саму «десятку», адже, за науковими дослідженнями, синій вважається не тільки найблагороднішим і найромантичнішим, а й улюбленим кольором більшої частини населення нашої планети. Та про це трошки пізніше.
Першою книгою зі списку, яку захотілось почитати, виявилась збірка поезій Олеся Бердника «Блакитний коваль» (Смолоскип, 1975 рік. Париж – Торонто.) Красиве видання, з графічними ілюстраціями. Цупкі сторінки блакитного (!) кольору.
Ніжна поезія, з високими темами. Багато неба, зірок, безмежжя.
Я вся наповнилась блакиттю. Здавалось, що в мені тече голуба кров – ні, не тече, а сяє. Неначе дихаю блакитним кольором.
Так само красиво «зашла» в мене інша книга – поезії Петра Свенцицького «Блакитні марення». Талановитий поет Донеччини. Збірка глибоких і трагічних віршів, яку автор так і не побачив.
Красиві образи світового масштабу. Багато блакиті і синього кольору: «вістря синього ножа», «трави блакитна ласка», «блакитний світ».
Блакить у П. Свенцицького – це і розбиті мрії, глибокі сни, «теми пророчі». Поета немов ранить висота блакитного неба, куди так далеко. Колір самоти і тісного мовчання. Ці вірші – «сокровенний духів спів».
Після такого піднесення взялась за «сині» книги.
Збірка новел Василя Стефаника «Синя книжечка». Маленьке, в долоньку, видання із серії «На добрий вечір».
Перший твір – з однойменною назвою. Селянин Антін після смерті дружини пропив поля і город, продав хату, а тепер в пазусі має синю книжку службову від цісаря, аби десь на краю світу найматися, служби собі шукати. З цією книжкою для нього всюди відтворені двері. А поки є ще гроші за продану хату, п’є і викрикує на толоці про свою долю.
Взагалі оповідання Стефаника – сумна книжечка, зі складною мовою. Синій колір у ній – колір смерті, горя, біди. Усі новели коротенькі, про дуже маленьких людей, але з великими особистими трагедіями. Там у матері сина забирають на війну, там Гриць утопив у ріці доньку, там корова заслабла, а там чоловік жінку мусить бити кожен день, бо «дуже побожна». Зовсім «не на добрий вечір» читання.
Сподобалась новела «Майстер». Про митця з народу, який має мрію перебудувати все рідно село: «Так перебудую, що не жєль буде у нього зайти…» От він стане на горі, подивиться на село здалека, уявить оновлені будинки, як тих птахів над землею: «…То так мені весело, як мамі, що дивиться на свої діти. А так мені легко, що сто миль перелетів бих…». Його неграмотна мати каже з захопленням синові: «Ой синку, тото ті Бог файний талан дав у руки, нема такої днини і години, аби-м Богові світому не дєкувала за тебе…». Кожна дитина від матері має щодня чути такі слова!
Артем Чех «Сині двері зліва». Та ж ситуація, що з багатьма сучасними творами українських письменників: чудовий стиль, вмілі портретні характеристики – і нецікавий, приземлений, «ні про що» сюжет. Книга, яку вдруге не захочеш читати.
Як і заявлено у назві, є в романі на другому поверсі будинку двері, оббиті синім дермантином. Тут головний герой знімає квартиру. Є синій палець його сусіда Артура. Є навіть «жовті двері праворуч», уже на сьомому поверсі – жовті, наче піски Сахари. Тут живе Валя, до якої манить героя. Двері, кольори, поверхи – мабуть, символи. Але я їх не розгадала.
Любов Пономаренко. Збірка оповідань «Синє яблуко для Ілонки». Талановита сучасна авторка, яку в анотації названо «синє диво української новелістики». Сюжети реалістичні і з нервом, драматизмом, трагічними несподіваними розв’язками. Новела, назва якої винесена на обкладинку збірки, невелика, на 3 сторінки. Старенькі чоловік Димко і дружина Ілонка. Жінка повертається з лікарні: тиха, сумна і худа. Пів-Ілонки. І Димко мало не вперше в житті відчуває до неї ніжність і турботу, згадує, що вона любить сині яблука. У домашньому саду тих яблук уже нема, обсипалися. І чоловік зривається за ними в колгоспний сад на радостях, що у Ілонки «тої» хвороби немає. Димко не знає, що дружина не дочекається тих яблук, бо вже «летить невідомо куди…».
Василь Дацей. Оповідання «Синя фантазія». Невідомий для мене автор. Очолює спілку українських письменників Словиччини, живе у Братиславі. Оповідання про театр, тонку гру акторів, кришталеву рідину в прозорому келиху, мелодію Бетховена і сині очі актриси, які зачарували героя і пробудили в ньому «синю фантазію». «Моя синя фантазія повинна завоювати в тобі простір для себе». У збірці В.Дацея ще багато оповідань, але вистачило одного, щоб зрозуміти: далі не піду, не зачіпає.
Микола Хвильовий «Сині етюди»: новели, оповідання, етюди. Один з моїх улюблених українських письменників, якого час від часу перечитую. От і зараз така нагода випала, перечитала улюблене. У тому числі крізь призму синяви.
Синій для Хвильового – колір мрії, майбутніх міст, колір «загірної комуни», в яку письменник вірить «так божеільно, що можна вмерти». Колір сутінків, коли «розливаються цебра синяви – тихої, блідої…», «зорі в синім мареві», «синіє вечір», «темно-синя височінь», «синя криниця», «жевріє блакиттю» перед дощем. Колір вічності, мільйонів років. «Васильковий сум моєї душі», «блакитні далекі простори», «мою голову гладить тихий голубий сон». Але є і «сині бурі громадянських баталій».
Герої Хвильового – романтики, багато мріють. От, наприклад, новела «Синій листопад». Герой Вадим – романтик, що закоханий у комуну. Над ним – «недосяжні голубі верхів’я» неба. Він дивиться на сучасність з XXV віку. «Завтра розгорнемо голубину книгу вічної поезії – світової, синьої». Синій листопад тут – «невідомий, невідгаданий і мовчазний».
Мирослав Дочинець «Синій зошит. Аркуші днів світящих». Про свої враження від цієї книги писала тут.
Володимир Рутківський «Сині Води: історичний роман». Традиційно Рутківського видає «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Роман на 540 сторінок, і то – оновлений і скорочений варіант за 2019 рік. Як відомо з історії, битва на Синіх Водах здобула українським землям омріяну незалежність, і це була перша перемога об’єднаного українсько-литовсько-білоруського війська над татарською ордою.
У центрі подій – удільний князь Дмитро Боброк. Допомагають йому троє сміливих підлітки Тимко, Петрик і Зейнула, адже твір написано для середнього і старшого шкільного віку.
Читається легко, але здалося, що роман дуже розтягнутий. Втомилась до фіналу.
Уже в самому кінці червня прочитала наукову книгу про дослідження синього кольору: Мішель Пастуро «Синій. Історія кольору». Дуже цікаво і пізнавально!
На перших настінних зображенням цей колір відсутній, хоча його так багато в природі.
У Давньому Римі синій одяг не любили, він вважався ексцентричним, кольором варварів, кельтів і германців, які фарбувались у цю барву для залякування ворогів. Синій асоціювався зі смертю. Голубі очі вважались мало не фізичною вадою.
У Західній Європі до ХІІ ст. синій колір практично не використовувався, навіть при описах моря і неба. Перевага надавалась червоному, білому і чорному. Можливо, це пов’язано з тим, що виготовлення синьої фарби – процес довгий і складний.
Та вже з ХІІІ ст. мода на сині тони в одязі, живописі, прикрасах викликає справжню революцію. Синій колір почав асоціюватись, як і золотий, з божественним, небесним світлом. Синій стає модним, аристократичним кольором. З цього ж періоду Діва Марія теж почала зображуватись у синьо-блакитних покровах.
У лицарських романах XIII-XIV ст. нерідко діють сині лицарі – відважні, вірні, благородні. З’являється твір Фруассара «Слово про Синього лицаря» (1367). Синій стає емблематичним кольором короля Артура і символічним кольором королівської влади.
У середньоічних літературних текстах він асоціюється з такими поняттями, як радість, кохання, вірність, спокій і втіха. Синій поступово перетворюється на найбільш прекрасний і благородний із кольорів, символ високої моралі.
Та справжній тріумф синього кольору і його відтінків починається з XVIII ст., він стає улюбленим кольором європейців: не тільки художників, поетів і простих смертних, а також привертає увагу вчених.
Література епохи Просвітництва і раннього романтизму теж сприяла моді на синій колір. Пригадаємо героя роману Й.В. Гете «Страждання молодого Вертера», вдягненого у синій фрак під час танцю з коханою Лоттою. Незвичайний успіх роману і «вертероманія» призвели до того, що синій «вертерівський» фрак став найбільш модним у всій Європі.
Романтизм оточує блакитний колір мало не релігійним культом. У романі Новаліса «Генріх фон Офтердінген» згадується легенда про міннезінгера, що вирушив на пошуки блакитної квітки, яку він одного разу побачив уві сні. Ця квітка уособлює чисту поезію і життєвий ідеал. Успіх цієї блакитної квітки перебільшив успіх самого роману. Блакить перетворюється на колір кохання, меланхолії і мрії.
Наприкінці XVIII ст. Велика французька революція надала нашому кольору патріотичного звучання, вдягнувши у синій колір захисників Республіки, потім – республіканців, а пізніше – лібералів.
Синій колір навіть дав назву жанру блюзу – музичній формі, для якої характерні повільний темп і меланхолійний стан. Англо-американське слово blues – це скорочене від «blue devils» (сині демони), що означає меланхолію і смуток.
Не буду вже згадувати відому драму-феєрію М. Метерлінка «Синій птах», що подарувала людству прекрасний символ щастя – ідеального і невловимого.
У ХХ ст. синій перетворився на найбільш поширений колір одягу і, відповідно, на найбільш улюблений. Хоча, на думку М. Пастуро, ця любов до синього не має переконливого життєвого пояснення; її причини скоріш за все мають інтелектуальні і символічні властивості.
Слово «синій» діє як заклинання, воно заворожує, умиротворює, переносить у казковий світ. Само звучання цього слова таке ніжне, плавне, текуче. Цей колір не розбурхує, він спокійний, миролюбний, ненав’язливий, мрійливий. Синій не ображає почуттів, не порушує заборон, він сприяє згоді і об’єднанню. Невипадково усі крупні міжнародні організації обрали собі емблеми блакитного або синього кольору: свого часу Ліга Націй, а нині – ООН, Юнеско, Рада Європи. Синій і на початку ХХІ ст. – інтернаціональний колір, його покликання – зміцнювати мир і співробітництво між народами.
Отже, є сенс досліджувати кольори, насичуватись ними. Моє інтуїтивне обрання синього кольору для свого проекту «кольорові книги» виявилося не таким і випадковим. Це найкращий вибір!
З нетерпінням чекаю на липень, коли буду читати «рожеві» книги.
Читайте також:
Рецепти щастя зі всього світу. Книга Хелен Расселл «Атлас щастя»
Трекер корисних звичок. Як визначити пріоритети самовдосконалення
Тематичний день. Як зробити кожен день особистим і неповторним
bogosvyatska.com 
Напишіть відгук