Проєкт «Жити в радості». Тиждень 2: Як я досліджувала чотири тиші всередині себе

Ця публікація є частиною 13-тижневого проєкту «Як жити в радості». Кожен день я спостерігаю за тими простими моментами, що приносять мені радість, допомагають підняти настрій, відгукуються в серці мажорною нотою. І я сподіваюсь, що проживу літо-2020 не просто помічаючи радісні моменти, а доберусь до Джерела Радості всередині себе.

Є щось первородне в тиші. Це повернення до більш природного стану існування.

Живучи у великому місті, звикаєш до певного рівня зовнішнього шуму. Навколо завжди хтось кричить, шумить транспорт або гримить музика.

Та якщо не відчуваємо тишу всередині себе, а наш розум і тіло сповнені шуму, то ми не здатні почути те, що нам насправді потрібно – поклик життя, поклик любові або чужий біль. Наше серце промовляє до нас, але ми не чуємо і його. На це у нас немає часу.

Останній тиждень я вивчала тишу, прислухалась до  звуків навколишнього світу і чекала, що до мене прийде що-небудь.

Прийшло.

Досліджуючи тишу всередині себе, я знайшла чотири різні тиші.

Жива тиша

Це тиша дива життя, що промовляє до нас. Звуки співу птахів, шепоту дощу, дихання вітру.

Тиша природи дуже виразна. Ось небо – мовчить. Однак воно може сказати нам багато в тому випадку, якщо ми вміємо слухати.

Ще Конфуцій помітив: «Коли тобі погано – прислухайся до природи. Тиша світу заспокоює краще, ніж мільйони непотрібних слів».

З нами буде говорити кожен змах крил метелика і кожен шелест соснових гілок, якщо ми чуємо сенс тиші. Глибокої тиші всередині себе.

Роблячи вдих, я бачу себе квіткою. Роблячи видих, я відчуваю свіжість.

Роблячи вдих, я слухаю спокій води. Роблячи видих, я зливаюся зі світом і відчуваю себе вільною.

Зупиняю шум у голові, аби насолодитися чарівними звуками життя, до яких так приємно прислухатися.

Радісна тиша

Ви помічали, як діти, навіть маленькі, насолоджуються тишею? В цьому є великий сенс. Діти з великою радістю мовчки їдять, здійснюють прогулянки або грають у своїх куточках з іграшками.

Їм незнайома натягнута, хвороблива тиша світу дорослих в маршрутках, у переповненому натовпом місті.

Навчаюся в дітей радісної тиші – легкої, світлої, променистої.

Ловлю цю тишу на світанках, коли новий день готовий народитися і подарувати людині палітру почуттів, зарядити до живого руху, творчої діяльності.

Роблячи вдих, я уявляю себе легкою. Роблячи видих, я розкриваю крила за спиною.

Роблячи вдих, я відчуваю, як у моїй крові тече плазма сонця. Роблячи видих, я перетворююсь на веселку над водоспадом.

Прислухаюсь до радості, що народжується у моєму серці і дарую усмішку світові.

Цілюща тиша

Тиша також може зцілювати.

Коли зупиняється внутрішній діалог сам з собою, і з цієї тиші ми готові відкритися для слухання інших, відчути потребу в турботі, в слові, теплому погляді.

Коли ми знаємо, як знаходитися один біля одного, дихати разом один з одним, ділитися один з одним внутрішнім простором, випромінювати ауру миру, лагідності і м’якості.

Така спільна тиша оздоровлює. Вона має здатність заживляти рани, знімати напругу, розслабляти. Зсередини мене нічого не турбує, не заважає.

Роблячи вдих, я п’ю з Джерела Чистоти. Роблячи видих, я слухаю, як розкривається бутон троянди.

Роблячи вдих, я наповнююсь світлом доброї надії. Роблячи видих, я відчуваю гармонію.

Відчиняю двері потаємної кімнати душі і чекаю на тих, кого сьогодні слухатиму і з ким буду дихати разом.

Піднесена тиша

Остання тиша, яку я пізнала – тиша Того, Хто Спостерігає за всім у Світі.

Це тиша піднесена.

Звук вислуховування, що дозволяє заглянути глибоко всередину себе і зрозуміти, ким я є насправді і чого я хочу від свого життя.

Я тут. Я існую. Шум всередині мене зникає. І утворюється глибокий і виразний простір.

Я не загубилася в минулому або майбутньому, не загубилася в своїх думках, не загубилася в шумі, що існує навколо мене. Я насправді тут.

У стані піднесеної тиші я можу робити все, що завгодно: гуляти, говорити, сидіти в мовчанні, насолоджуватися їжею, слухати своє серце, почути в собі глибинний поклик. У цьому стані я здатна оцінити чудо життя.

Ця тиша – золота, сяюча, всеохопна.

Роблячи вдих, я бачу себе на вершині гори. Роблячи видих, я благословляю всіх, кого Бог посилає в моє життя.

Роблячи вдих, я слухаю вічність. Роблячи видих, я відкриваюсь для істинного, безкінечного, невмирущого.

Ось про що тиша.

Це про вислуховування.

Прийшов час слухати. Бути відкритим для одвічної, прихованої сторінки життя.

Друзі, а які цікаві відкриття доставляють радість вам?

З любов’ю і світлом,

Анна-Марія

***

Для заголовку поста використано фото з (С) Pixabay

Можливо, вам також сподобається:

Мої уявні життя. Життя 1: літо художника

Щоденник подяки. Як слухати своє серце