На сайті «Друг читача», який час від часу відвідую, аби слідкувати за літературними новинами, натрапила на нове для себе ім’я – Юркі Вайнонен, заявлений як сучасний самобутній фінський письменник. До Фінляндії моє ставлення поважне (найкраща шкільна система світу, як не як!), тож взяла в бібліотеці одразу дві книги Юркі Вайнонена. Якщо вже формувати враження – то ґрунтовно!
Збірка «13 новел».
За всією повагою до химерної прози і магічного реалізму (а сюди відношу Миколу Гоголя, Василя Земляка, Володимира Дрозда, Хорхе Луїса Борхеса, Габріеля Маркеса, Милорада Павича), враження дуже неоднозначні.
Стиль – пречудовий! Вайнонен володіє словом майстерно. Відірватися неможливо. Це якась магія індійського фігляра.
Але зміст… Це суцільна мутація і хвора уява. Скрізь смерть – неприваблива, натуралістична. Мішанина трагізму й іронії. Персонажі дивні, з мутним внутрішнім світом. Шукала бодай одну «нормальну» новелу, яку б зараз хотіла вам порадити прочитати – і не знайшла. Але прочитала ВСІ! Відкинути книгу в сторону не змогла.
У новелі «Бідака», наприклад, є обгорілий герой. З ним возиться вояка, причетний до спалення його будинку. Обгорілий не говорить, ніхто не знає, як його звати, тож кличуть Бідака. У кінці історії німий обгорілий пише на піску три слова: «він написав там своє прізвище та ім’я, і воно було не чоловіче». Кінець.
Або «Мисливець». Герой бачить у річці трьох купальниць – веселих, з довгим волоссям, а поруч на березі три пари крил – шпичастих і пишних, зі справжнім пір’ям. У нього виникає бажання отримати поцілунок. «Мені цьомку, тобі крила», – каже він до однієї з купальниць. І отримує поцілунок, який точно запам’ятає на все життя! Потягнувся до її губ, а натрапив на кощавий, гачкуватий дзьоб.
Вайнонена на різних сайтах постійно порівнюють з Кафкою – такий собі «фінський Кафка». Як на мене, він ближче до сербського Павича. Але Павич більш вишуканий, романтичний, небесний.
Роман «Німий бог».
Сам Юркі Вайнонен називає твір у передмові до українських читачів: «вияв особистої пошани до сюрреалістів і сюрреалістичного мистецтва». Так і треба сприймати цю книгу.
Вітряки, ліхтарі, печери, вітри. Зниклі діти. Птахи-галки. Багато галок – сотні, тисячі. Це містичні істоти в романі Юркі Вайнонена.
У центрі твору – герой-скульптор, що шукає останнє пристанище свого батька Луї, якого не знав.
Про Луї складають міфи. У минулому він знаний у Бретані актор і серцеїд. Син починає висікати з каменя постать батька.
Подорож-пошук своїх коренів стає шляхом до себе, до віднайдення своєї місії.
У романі згадується таємничий Великий Бай – бог галок. Головного героя з дитинства рідна мати перевдягала у птаха, пророкуючи йому велику місію.
Настане день, коли замовкнуть всі птахи. «Того дня в долину прибуде переодягнений людиною Бай, бог галок, прибуде шукати собі наступника серед дітей Бретані».
Дивне почуття в кінці, коли захлопуєш прочитану книгу. Багато питань. Та стиль, мова, образи – майстерні!
bogosvyatska.com 
Напишіть відгук