День Сонця. Світить усередині мене те, чого я не знаю… (З ранкових сторінок)

Світить усередині мене те, чого я не знаю. Але воно світить. І це світло – то я справжня, живе ядро мого існування. Прокинулась – і внутрішнім поглядом углиб себе: чи світить? Світить!

Живу, дихаю, щось роблю – воно світить. Творю – переливається кольоровими блискітками. Співчуваю – сили світла вистачає на двох.

Світи, будь ласка, не згасай!..

Світло від Сонця має вік 8 хвилин 20 секунд. Це відстань у часі, яку потрібно подолати першому сонячному променю від сонця до Землі, коли він прорізає нічну темряву.

8 хвилин 20 секунд. Отак, із запізненням ловимо цей день, ці промені ясності, тепла. І куди б Земля не летіла в безкінечному просторі Всесвіту, Сонце завжди поруч: охороняє, оглядає з усіх боків, перегортає своїми руками-променями, зазирає тисячею своїх очей у кожне вікно, дарує мільйонами своїх усмішок радість і енергію. І так щодня.

Простір між небом і землею, між Сонцем і мною – не абсолютна величина.

На світанку я вся в сонці, а воно – в мені. Немає відстані.

Весною, коли повільно з насолодою ловиш обличчям пекучі сонячні дотики – відстані між мною і небесним світилом немає.

Вдень, коли осяяває чудова ідея під цим ясним широким покровом із світла, – я і сонце єдині.

Так, я сонцепоклонниця. Мої ритми налаштовані насамперед на ритми Сонця, а потім уже Землі.

Звіряю себе, свій стан, свої мрії – за сонцем.

Налаштовую свій настрій, рухи, волю – за сонцем.

Відкриваю себе світу разом із сонцем.

Без світанків, без ранків, без зустрічі цього першого сонячного променя (який уже 8 хвилин 20 секунд летить десь у просторі космосу назустріч мені, і я це фізично відчуваю) – мене немає!

Словами «сонце», «ранок», «день», «світанок», «схід» мене можна оживити.

Ось і «золота година» доби – перші хвилини після сходу сонця. І це дійсно нереально красиво кожного разу. І неповторно. Ще самого ока сонця не видно, але вікно для себе небесне світило вже приготувало. Простір такий свіжий, широкий, блакитний.

Дія цього природного золота сонця виявляється сильнішою за хаотичні звуки цивілізації, примиряє мене з шумом перших автівок за вікном. Золоті промені ласкають віти дерев, землю, багатоповерхівки, скло мого вікна, заглядають до кімнати, аби доторкнутись до моїх книг і творчих щоденників на підвіконні. На тюлі утворюються перші тіні від гілок навпроти. Це живі і різнокольорові тіні, вони граються в цьому золоті ранкового сонця, ворушаться, шукають для себе кращого місця.

Сьогоднішнє вабі-сабі – це усвідомлення кожної хвилини, бути «тут і зараз» у моменті, милуватись тим, що потрапляє в поле зору кожну мить.

Яким буде цей день?.. Усе залежить від мене: чи буду я сьогодні сонцем для себе, для світу, для інших.

Можливо, вам також сподобається:

Пленерні уроки. З досвіду проведення

Як досягти стану потоку

Ризики і творчий процес. Що мене спонукає до невтомної творчості

2 thoughts on “День Сонця. Світить усередині мене те, чого я не знаю… (З ранкових сторінок)

Add yours

  1. Свіітіть, мила Анно-Маріє! Так приємно купатися в променях вашого сонця! Але ж воно і моє. Ви нагадали про це. Тому – до роботи)

    Подобається

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Блог на WordPress.com .

Up ↑

%d блогерам подобається це: