Настрій у лютому. Чорні і сірі книги

Дощі в лютому вимивали Україну, міста і села, пейзажі в чорну і сіру фарбу. Отже, з вибором кольору для читання книг я не помилилась. (Докладніше – тут.)

Що прочитала і що можу порадити?

Брати Грімм. Казки «Три чорні принцеси» і «Біла і чорна наречена». Німецькі казки, як мене, темномістичні і жорстокі. Читаєш з напруженням, очікуванням невідворотності, фатуму. Немає тої світлої казкової атмосфери, як у слов’янських творах народної творчості, де добро перемагає, і світ цьому радіє.

Гайто Газданов «Чорні лебеді». Оповідання, написане в 1930 р. Стилістика і портрети першої половини ХХ століття. Лаконічно, нічого зайвого. Герой, що кінчає життя самогубством, мріє про чорних лебедів, які тисячами прилітають на озеро в Австралії.

Фіона Е. Хіггінс «Чорна книга секретів». Неможливо відірватись. Книга тримає в напрузі від першого до останнього слова. Секретів у творі дійсно багато, від деяких стає моторошно. Маленьке містечко Пагус-Парвус. Хлопець Ладлоу, що втік від жорстоких батьків, стає помічником лихваря Джо Заббіду. Лихвар за великі гроші купує секрети мешканців, а хлопець записує таємниці в чорну книгу. Чудовий стиль, виразні портрети персонажів, цікавий сюжет, динамічна розповідь. Раджу всім.    

Еріх Марія Ремарк «Чорний обеліск». Не кращий твір Ремарка. І відчуття, що йде другим планом: так уже не пишуть. Трошки нудно, розтягнуто.

Цікава героїня Ізабела-Женев’єва, що хвора на біполярний розлад психіки, в яку закоханий оповідач Рудольф. Герой працює в похоронному бюро, кожен день стикається зі смертю, вдовами, родичами померлих. Усім потрібні пам’ятники. Але в Німеччині 1920-х років шалена інфляція, і грошей ледве вистачає на їжу і квартплату.

Багато другорядних героїв, добре прописані потрети, деталі. Безкінечні діалоги втомлюють. Явно книга не для релаксу. І сум в кінці.

Орхан Памук «Чорна книга». Цю книгу я взагалі не зрозуміла. Лабіринти слів, смислів, тягучих, довгих, безкінечних, інтенсивних. Сюжет ледве проглядається. Багато енциклопедичних даних, історичних імен. Головний герой – письменник, що веде колонку в журналі.

Стамбул, східний колорит, вишуканий стиль. Але щось не зійшлося. Нудилася.

Чорна книга – блокноти з темними сторінками, що залишились герою від коханої дружини Рюйї, що одного разу щезла, втікла. Очікувала від Памука, лауреата Нобелівської премії, більше.

Діана Сеттерфілд «Беллмен і Блек, або Незнайомець у чорному». Ця письменниця – одна з кращих у сучасній літературі. Рік тому прочитала її відомий твір-бестселер «Тринадцята казка». Але «Незнайомець у чорному» сподобався більше.

Отримала величезне задоволення від сюжету, портретів, символіки, описів деталей. Усе «в тему». Плюс напруженість і таємничість стилю готичного роману, що не дозволяє відірватися від книги.

Життя Вільяма Беллмана від 10-річного віку, коли він збив грака, до дня смерті. А «граки знають все і нічого не забувають».

Дуже багато чорного кольору. Колір невідворотності, пам’яті, провини, горя, підприємливості.

Після цього роману ставлення до граків у мене однозначно містичне.

Раджу прочитати.

Олександр Грін «Чорний діамант». Чудо! Маленький шедевр! Про силу мистецтва, що звільняє, зцілює, запалює жагу до життя, навіть якщо ти арештант і перед тобою ворог, що приїхав тобі помститися.

Знайдіть 5 хвилин і прочитайте.

Михайло Булгаков «Чорний маг». Кілька сторінок – задумки до роману «Майстер і Маргарита». Блискучий стиль Булгакова, першокласні портретні характеристики.

Тетяна Толстая «Чорний квадрат». Прочитайте це сильне есе сильної сучасної письменниці. Кожне слово – на вагу, міцне, важке, прямо в душу. Так, есе про відому картину Малєвича, про її вплив на мистецтво, на людину, на цінності.

Масудзі Ібусе «Чорний дощ». Роман про трагедію Хіросіми. У кожної країни свої болі, свої чорні сторінки історії. Одного разу чорний дощ пролився на голови мешканцям Хіросіми. «Хібакуся» – з’явилось навіть спеціальне слово для людей, що постраждали від атомного вибуху. Вони стали кастою знедолених, самотніх, відторгнутих суспільством.

Героїня роману Ясуко – одна з «хібакуся», вона не може вийти заміж. Твір побудований у формі записів із щоденників самої Ясуко і її дядька Сігемацу. Очима різних персонажів переживаємо трагедію 6 серпня 1945 року і більш страшних днів після цього.

Зоя Жук «Казка про Сірого Дракона і Кольорового Лицаря». Казка про Сірий Світ: «Усе в ньому було сірим: сіра трава та сірі дерева; сіроокі, сіроволосі, сіровдягнені люди мешкали в сірих будинках, під вікнами яких цвіли сірі квіти. Там були сірі королівства з сірими монархами і сірі республіки з сірими парламентами. І навіть поети, окрилені сірими музами, писали тільки сірі вірші». Інші кольори люди Сірого Світу називають «несірий».

Є Сірий Дракон, що охороняє біля гори вхід до Кольорового Світу. До нього одного дня приїжджає питливий парубок Несірик, щоб потрапити по той бік гори. Але здолати Сірого Дракона може тільки Кольоровий Лицар із Кольоровим Мечем.

Пречудова літературна казка про те, як звільнити дорогу між двома Світами – сірим і кольоровим.

Михайло Шаламов «Сіра хризантема». Невелике фантастичне оповідання. Молодий самурай Оїсі Крісіто два роки женеться за Харікавою, вбицею своего родича, аби помститися. «Он казался себе садовником, который долго и терпеливо выращивает серую хризантему. Бутон уже раскрылся, но нужно напоить хризантему кровью, чтобы она обрела цвет и запах. Иначе труд его останется незавершенным». По дорозі він зустрічається з дивним воїном у червоному, який повідомляє, що живе у майбутньому через 5 віків, на початку ХХІ століття. Його мета – врятувати вбивцю Харікаву, тому що він важливий для людства. Якось дуже скоро закінчилось. Із задоволенням почитала б повість з таким сюжетом.

Джон Грішем «Сіра гора». Це друга річ Джона Грішема, яку я прочитала. (До цього рік тому – смішну повість «Різдво з невдахами»). І знову мені дуже сподобалось. Легко, без напруження, з доброю іронією.

Головна героїня – Саманта Кофер, що під час кризи 2008 року в Америці втрачає роботу в престижній юридичній фірмі і влаштовується на роботу волонтером у Богом забутому шахтарському місті Брейді.

Таємниці, загадки, сіра гора, адвокати, пригоди, загроза життю, яскраві персонажі – не тільки головні, а й другорядні.

Цікаво, динамічно, атмосферно. Один з кращих творів на юридичну тематику, що я читала.

Андрій Курков «Сірі бджоли». Сучасна Україна. Донеччина, розділена навпіл війною. Два сусіда-песіонери – Сергій і Пашка, які з першого класу «вороги». Вони живуть на паралельних вулицях і зі своїх вікон кожен бачить різні армії – українську і російську. Сніжний місяць лютий, електрики вже 3 роки немає. Люди харчуються дуже скромно. Сергій Сергійович мріє про весну, коли загудять його бджоли в уликах, що нині стоять у сараї.

Гарно написано, не нудно.

***

Резюме.

Друзі, на диво, чорні і сірі книги виявилися для мене більш цікавими, таємничими і чарівними, ніж «золоті».

Ще один місяць кольорового читання завершився.

Але ще не всі кольори прочитані) Далі буде.

Можливо, вас також зацікавить:

Книга «З неба впало три яблука». Магія слова Наріне Абґарян

Мирослав Дочинець “Синій зошит”. 10 афоризмів “карпатського Сократа”

П’ятибук – 5 надзвичайних років вашого життя