Два роки літератори зі всього світу чекали від Нобелівського комітету на нове ім’я лауреата.
Не буду переказувати скандал, що виник у 2018 році в Шведській Академії, і що тогоріч ім’я не було назване.
І ось у 2019 році маємо одразу двох нобеліатів з літератури – австрійського письменника Петера Гандке (премія 2019) і польську письменницю Ольгу Токарчук (премія 2018).
У Львові в бібліотеці Стефаника на книги Токарчук черга довжиною у чотири місяці. Нарешті дочекалась.
Перше знайомство з новою для мене авторкою – через роман «Бігуни», написаний у 2007 році.
Твір, писаний головою, інтелектом, ерудицією.
Книга не гріє, не тримає в напрузі, не обіцяє читачеві цікавих відкриттів себе, не пропонує героя, з яким можна було б себе ототожнити.
Інтелектуальна проза. З закрученими/викрученими/викаблучуваними метафорами.
Наприклад:
«Червоний внутрішній океан у професоровій голові виходив із берегів кровоносних рік і повилі заливав усе нові місцини».
«Ріка не звертала на мене уваги, зосереджена на собі, – мінлива, мандрівна вода, в яку – я дізналася згодом – неможливо ввійти двічі».
«Мені пригадалося, що Борхесові колись пригадалося, ніби він десь читав…»
Така гра із словами втомлює.
Авторка немов хизується своїм умінням перебирати слова, неначе кольорові холодні камінці на березі моря.
Книга – зібрання коротких розділів, кожен з яких є самостійним і переплітається з іншими загальним задумом.
У романі багато порожніх місць. Сторінка може бути заповнена одним-двома реченями. Навіть шкода паперу, який пішов на публікацію твору. Можна було б спокійно кількість сторінок з 414-ти скоротити вдвічі.
Назва відповідає абсолютно точно змісту.
«Бігуни» – символ нашого часу. Це люди-кочевники, мандрівники, пілігріми, яким немає місця на землі, які не можуть ані втікти від себе, ані знайти себе.
У романі повно слів на тему подорожей, мандрівництва: квитки, пасажири, літак, потяг, теплохід, мандрівка, експедиція, острів, кілометри, країна, земляки…
В тканину твору вплетені багато фактів з історії, культури. До речі, цікавих, неординарних. Утім, про ерудицію авторки вже згадувала.
«Є один цікавий синдром, названий іменем Стендаля, коли мандрівник прибуває до місця, знаного йому з книжок, і непритомніє, мліє».
«Мені це нагадало одну стару гравюру, на якій мандрівник досягає краю світу. Зачудований і приголомшений, він відкинув свій вузлик і зазирає назовні, поза мережу. Тому мандрівцеві з гравюри пощастило: він бачить зірки й планети, старанно посаджені на небі. Чує музику сфер».
Перечитаємо формулювання Нобелівського комітету, за що Ользі Токарчук присуджено премію:
«за оповідну уяву, яка з енциклопедичною пристрастю являє перетин кордонів як форми життя».
Ольга Токарчук – провідний польський прозаїк, лауреат багатьох престижних літературних нагород і премій.
Польська література знов отримала нобеліата.
Шкода, що сучасні українські автори залишаються поза увагою Шведської Академії.
Завершуються «Бігуни» філософськими роздумами:
«Кожен згадує, чи все при ньому – паспорт, квиток, кредитки. Чи обміняв готівку. Куди летить. І навіщо. І чи знайде він там те, чого шукає. І чи правильний напрямок обрав».
Можливо, вас також зацікавить:
Роман Аньєс Мартен-Люган “Щасливі люди читають книжки і п’ють каву”
Книга-проект Джулії Кемерон «Золота жила»: скарби і знахідки
bogosvyatska.com 
Які ГАРЯЧІ слова Ваші, пані Анно-Маріє: “Шкода, що сучасні українські автори залишаються поза увагою Шведської Академії”. Підписуюся під ними й ШКОДУЮ також.
ПодобаєтьсяПодобається
Сподіваюсь, дорога п.Наталіє, що все-таки дочекаємося українського нобеліата з літератури.
ПодобаєтьсяПодобається