Як я читала «білі» книги

Взимку хочеться білого снігу, який додає настрою для яскравих зимових свят.

Та грудень-2019 видався сірим, дощовим і теплим.

Добре, що для читання обрала собі на цей місяць книги білого кольору. (Докладніше – тут.)

Запрошую вас разом зі мною пізнати 11 відтінків білого.

Іларіон Павлюк «Білий Попіл». Книга «Видавництва Старого Лева».

Уперше чую письменника на ім’я Іларіон Павлюк, до того ж іще й журналіста, теледокументаліста, батька п’ятьох дітей.

Жанр – детектив.

ХІХ століття, часи подій повісті М.Гоголя «Вій».

Хутір Білий Попіл за п’ятдесят верст від Києва, увесь білий від пилюки.

Сотник Засуха наймає приватного сищика Тараса Білого – Білого Цигана, як його називають, – для розслідування смерті своєї доньки, панночки. Підозрюваний – семінаріст Хома Брут.

Є в романі кінь Вій – з таким норовом, що може вбити трьох вовків. Є магічні білі кола. Забобони.

Приємно знати, що гоголівські традиції досі актуальні.

Білого кольору в творі достатньо. Біла пилюка, схожа на білий попіл, у хаті. Лиця янголів на білій емалі. У самому центрі стелі товстою білою лінією виведене акуратне коло. Смертельна напасть «біла неміч». Святкова сорочка, вишита білим по білому. Містичне біле світло за спиною панночки. Кров, що крапає на білі сторінки Біблії…

Легке добротне чтиво, динамічне. Досить непогане для свого роду і жанру. У стилі романів про Ераста Фандоріна. Прочитала із задоволенням.

І.Єфремов «Білий Ріг».

Чудове оповідання! Майстерні описи. Живі почуття і переживання.

Геолог Усольцев уже вдруге приїжджає в експедицію підкорити неприступну гору Ак-Мюнгуз – Білий Ріг. Вона дійсно біла, невідомої рідкісної породи. Та забратися на неї неможливо. Найсміливіші альпіністи не наважуються підкорити Ак-Мюнгуз.

Герой Усольцев чує легенду про воїна за часів хана, що заради жінки неймовірної вроди виліз на вершину Білого Рогу і залишив там золотий меч. Є в геолога своя прекрасна жінка – Віра Борисівна – заради якої він повторює подвиг давнього воїна.

«Батур» – так тепер називають Усольцева учасники експедиції і прекрасна Віра. Тобто – богатир!

Олександр Грін «Білий вогонь».

Новела на дві сторінки.

Розпорядник аукціонів Лейтер, втомившись продаючи данадцять років картини, потрапляє до психлікарні.

Не витримавши «катування» супом, від якого у нього печія, герой втікає з лікарні в ліс і натрапляє на сяючу білим вогнем мармурову групу, загублену глибоко в хащах.

Чистота, білосніжність, небесна краса скульптур вражають його.

Єдине, що про відкриття тепер не можна нікому говорити, аби знову не забрали до лікарні.

Не втомлююсь дивуватись умінню О.Гріна так небагатослівно розкрити ідею, персонажа, вписати події в контекст епохи.

В.Дрозд «Вовняний білий светр».

Оповідання 1981 року. Закордонна поїздка в Болгарію. Курортна закоханість одруженого чоловіка у Таїсію. Вона – чарівна жінка у білій шалі. «Сердечна хвороба» спонукає на подвиги, на ревнощі.

На згадку про закоханість – білий светр із чистої вовни, куплений дружиною на трикотажній фабриці, де працює директором Таїсія. «Той светр досі ношу – на великі свята одягаю…»

Андрій Кокотюха «Біла ніч».

І не історія, і не роман. Персонажі неживі, немов схеми.

Ясно, що хочеться відроджувати замовчувані сторінки історії України. Але це вже другий роман Кокотюхи (перший – «Червоний»), який читаю без задоволення, тільки тому, що у мене такий тематичний місяць.

«Біла ніч» – це назва операції НКВД, влаштована у 1945 році на Західній Україні, аби заманити в пастку повстанця на прізвище Східняк.

Г.Бьолль «Біла ворона».

Дивне оповідання про дивних людей. Дядько Отто та його племінник – білі ворони, не такі як всі. Мудрі, цікаві співбесідники, багато всього знають, але живуть на світі за рахунок інших, не працюючи.

Покоління «білих ворон» не переводиться. Маленький хлопчик, якого ховають від племінника дядька Отто, уже підростає, аби бути третім диваком.

Тетяна Толстая «Білі стіни».

Есе. 3 сторінки. Кожне слово – на вагу золота.

І якось боляче в кінці.

Прощання з минулим.

Не просто прощання, а стирання, здертя цього минулого, вичищення сучасними миючими засобами.

Дача, нові білі стіни якої поховали під собою шари пам’яті про тих, хто жив тут 4 покоління тому.

К.Буличов «Біла сукня Попелюшки». Кір Буличьов – один з улюблених письменників дитинства.

У домашній бібліотеці було багато його фантастичних повістей.

Зараз читається важкувато, несучасно.

Світ майбутнього, де живуть на Місяці, літають на космічних кораблях, працюють біоформами.

Біоформи – це люди, які йдуть на те, аби перетворити своє тіло на тіло якоїсь істоти – черепахи, наприклад. І так, зсередини, вивчають рефлекси, поведінку тощо.

Героїня повісті Марина Кім теж біоформ.

Її мрія – стати білим птахом.

Чінгіз Айтматов «Білий пароход».

Зворушлива повість киргизького письменника. У дитинстві зачитувалась його «Плахою», історією про синьооку вовчицю.

Красива розповідь про хлопчика, що живе з дідом Момуном на Іссик-Кулі і фантазує перетворитися на рибку, аби побачити свого батька-матроса, що служить на білому пароході.

Повість завершується трагічно. Білий пароход як біла мрія манить хлопчика до себе в інший світ.

Аравінд Адіга «Білий Тигр».

Роман індійського письменника про життя хлопчика Балрама з убогої сім’ї, з нижчої касти, народженого, щоб бути слугою, жити в «клітці».

Хлопчика, який насмілився змінити своє життя і вирватися з бруду і болота.

Книга побудована як лист головного героя до прем’єра Китаю.

Білий Тигр з самого дитинства не такий, як усі: хоче вчитися, прагне кращого, більшого.

Одного разу інспектор шкіл округу під час перевірки сільської початкової школи виявляє, що тільки маленький Балрам зміг відповісти на його питання, а решта учнів нічому не навчилися у своїй напівзруйнованій будівлі у байдужого і корумпованого вчителя.

Балрама починають називати «Білим Тигром» – найбільш рідкісною твариною, яка народжується у джунглях один раз на ціле покоління.

Балрам покидає село і занурюється в міське життя, яке готує йому неймовірні пригоди. Він опуститься до самого дна, а потім злетить до небес. Все, як у дикій природі: або вб’єш ти, або тебе. Виживає найсильніший.

Назва роману символічна: десь глибоко всередині кожного з нас сидить білий тигр, якого можна назвати по-різному: егоїзм, амбіції, цілеспрямованість, потенціал. Тільки одні тримають клітку завжди закритою, а деякі випускають його на свободу.

Зустріч з живим білим тигром в делійському зоопарку приголомшує Балрама: він непритомніє від погляду тваринного і власного хвилювання від давнього передчуття цієї доленосної зустрічі зі своїм символом.

«В Нью-Дели, в национальном зоопарке, над клеткой, где сидит белый тигр, висит табличка: «Представь себе, что ты сам в клетке».

Роман А.Адіга вражає європейського читача. Це революційна книга, мета якої – розбити шаблонні уявлення про Індію, показати її такою, якою вона є насправді.