Мої уявні житя. Життя 2: осінь археолога

Друзі, не могла дочекатися, щоб вам розповісти про те, як я прожила осінь археолога.

Та спочатку нагадаю, що зараз випробовую на собі цікаву практику «Уявні життя» з книги Джулії Кемерон «Шлях митця».

Розписала собі на рік захопливу пригоду: прожити літо художника (уже відбулось, про враження можна прочитати тут), осінь археолога, зиму данки і весну японки.

Проєкт «Уявні життя» – це можливість знайти час для таких речей, на які б не наважився і відкинув, оскільки вони точно не вписуютья в ваше звичайне життя-буття.

Це сказати «Так!» можливостям – і виконати хоча б половину із запланованого.

Це відкрити непізнане, незвичайне, що розширює ваші особисті горизонти.

Це прийняти виклик самій собі.

До життя археолога приступила неквапно і зі стриманістю, як цього і вимагає обрана професія.

І спочатку задала собі фундаментальні питання, на які намагаються відповісти археологи:

Де копати?

Як копати?

Чим копати?

Навіщо копати?

Що робити зі знахідками?

Осінь – значний відрізок життя. Протягом цього часу я…

1. Поцікавилась, куди я «встрягла»: що то за професія така – археолог.

Від грецьк. archaios – давній і logos – наука. 

Унікальність археології серед наук – у здатності вивчати зміни, що відбуваються в людській цивілізації протягом дуже тривалого часу.

Мета справжніх археологів – не поспішні сенсаційні знахідки, а кропітка праця. Вони зацікавлені не в пошуку золота або предметів мистецтва, а в інформації, яку одержують завдяки знайденим предметам.

До речі, ці предмети називаються артефактами. Оце для мене було здивуванням! Чомусь завдяки фантастичним фільмам думала все життя, що артефакт – щось неймовірне, чарівне і неземного походження.

Насправді ж артефакт – це і знаряддя праці, домашнє начиння, прикраси, зброя, вугілля, кістки, письмові джерела та ін.

Та для справжнього археолога ці знахідки – джерело дуже сильних емоцій: коли ти розумієш, що ось цю річ тримали до тебе за 300, 500, 1000 років.

2. Дізналась, де зараз в Україні ведуться найцікавіші розкопки.

Про головні знахідки археологічного сезону-2019 в Україні з цікавістю ознайомилась у інтерв’ю з головою Польового комітету Інституту археології Національної академії наук Юрієм Болтриком.

З цих матеріалів дізналась, що восени рахують не тільки курчат, але й розбираються зі знайденими влітку артефактами археологи. В Україні копають і риють у багатьох місцях – під Києвом (Арбатська Стрілка), у Запорізькій області (відома Мамай-гора – центр давньої Скіфії), на Вінниччині. Завдяки археологічним експедиціям цього літа розкопали ранньоскіфські кургани 4-2 тис. до н.е. Знайдено багато золотих прикрас, акінак (короткий меч скіфів), дивне чоловіче поховання, вкрите качками – не менше 12 птахів. Мабуть, це робилося для краси.

Фото з сайту

3. Відпочила від душі з розмальовками на археологічну тематику, які скачала на сайті «РАС» (Рятівна археологічна служба).

4. Поповнила мою колекцію напівдорогоцінних каменів.

У мене є скарбничка з «коштовностями» – «коробка ідей».

Камінчики мене приваблюють давно – своєю дивною формою, фактурою, незвичними кольорами.

Маю в колекції сердолік, гранат, цитрин, бурштин, багато різних агатів і яшми, малахіт, гірський кришталь, онікс, аметист.

На початку жовтня вибрала теплий сонячний день і влаштувала собі творче побачення. На львівському «Вернісажі» біля Опери довго ходила-бродила, обирала нові камінчики для скарбнички. Ось вони:

Це рожевий кварц, кремінь, лазурит, авантюрин, бірюза і ще одна нова яшма.

Уявляю, що відчуває людина, яка знаходить ці камені в природі!

5. Придбала старовинний артефакт – дощовицю.

На початку осені, прогулюючись із знайомою, раптом почула приємні звуки: срібні, живі, кришталеві. Навіть зупинилась. Дощу не було, вітру не було. Звідки ці звуки?

Виявилось, що це пан Богдан, майстер зі Львівщини, грає на дощовиці.

Дощовиця – старовинний звуковий інструмент. При перевертанні створює різноманітні мелодійні природні звуки, що нагадують шум дощу, шум води, чи навіть плескіт хвиль морського прибою. Її чарівні звуки та вібрації позитивно впливають на здоров’я, не нервову систему, заспокоюють. Це народний засіб-антистрес.

На вагу дощовиця легка, має дрібну ребристу поверхню. Я спробувала перевернути інструмент. Всередині нього почали сипатися вниз висушені насіння різних рослин.  По руці в цей момент іде вібрація, дуже приємна…

Придбала одразу дві штуки!

Тепер, буває, прихожу з роботи – і перевертаю собі туди-сюди кілька разів мою дощовицю. Зупиняюсь у цих звуках. І відступає метушня дня, навантаження. Таке умиротворення, неначе ти в невидимому теплому порталі посеред дощу.

Під час фестивалю «Мій особистісно зорієнтований урок» у Червонограді я стала справжньою зіркою завдяки цьому незвичному артефакту. Усі приїзджі захотіли й собі придбати забавку.

6. Прочитала книги про археологію.

Про специфіку науки археології, її методи дослідження, коротку історію науки, як відбуваються розкопки дізналась з книги Брайана М. Фагана і Кристофера Р. ДеКорса «Археологія. На початку».

Про найбільш визначні археологічні знахідки людства і відомих археологів мені розповіла книга «100 великих археологічних відкриттів».

Що найбільше вразило?

Історія про Вавилон. За даними археологічних розкопок, Вавилон був і залишається найбільшим містом, що коли-небудь існувало на Землі. Вавилон являв собою правильний чотирикутник, зорієнтований по сторонах світу. Річка Євфрат, що протікала з півдня на північ, ділила місто на дві частини. 53 храми, багаті сади, багаточисельні башти, стіни довжиною 18 км. Казкова розкіш!

До речі, біблійна Вавилонська вежа (її називали «Етеменанкі» – «Будинок наріжного каменя неба і землі») дійсно існувала.

Неможливо відірватися від історій про відкриття єгипетських скарбів, пірамід, історичних епох, мумій, фараонів.

Сенсаційна знахідка Говарда Картера у 1922 році нерозхищеної гробниці Тутанхамона. Юнакові було 18-19 років. Та з якими почестями і з багатством золота, скарбів, вишуканих виробів його було поховано!

7. Написала своє ім’я давньоєгипетськими ієрогліфами.

Найцікавішою для мене стала історія Жана-Франсуа Шампольйона, який розшифрував єгипетські ієрогліфи. Неначе він був народжений для цієї місії.

Я не знаю людини, яка б залишилась байдужою при словах «Давній Єгипет». Є якась магія в цих двох словах.

У дитинстві я сама бавилась з єгипетськими ієрогліфами. Годинами їх перемальовувала, копіювала, розгадувала, вчилась писати.

Єгиптяни використовували тільки приголосні. Але в іменах можна було прочитати і голосні.

От і сьогодні, на подив, пам’ять рук виводить моє ім’я ієрогліфами.

До речі, в написах жіночих імен в кінці обов’язково домальовуються один під одним два знаки: півколо і овал – в іменах Клеопатра, Нефертіті, Ізіда, Хатхор, Анна-Марія…

8. Подивилась художні фільми про археологів.

Почала з класики про Індіану Джонса. Чесно – застарілий дух стрічки, ду-у-у-уже все повільно розвивається. Око тіпається, нерви не витримують такого уповільненого темпу. Ми вже інші, і швидкості нові.

Також подивилась фільм «У пастці часу» («Timeline») – про те, як група археологів, працюючи над розкопками французької битви 1300-х років, загадковим чином потрапляє в минуле. І – звісно ж! – змінює його. Один персонаж з ХХІ століття навіть залишається в минулому. Так, заради кохання.

9. Відвідала квест-кімнату на тему історії, загадок і таємниць минулого.

Квест-кімната – модна забава ХХІ століття.

На одну годину невеличку компанію (2-4 людей) зачиняють у кімнаті.

За 60 хвилин потрібно розгадати шифровки, кросворди, таємні коди і знайти ключ на свободу.

Загітувала групу подруг-ентузіасток на пригоду – квест-кімната «Хижина мольфара».

Це навіть не одна, а три кімнати!

Мольфар – для тих, хто не знає – це народний маг, чарівник, людина з надзвичайними здібностями. Явище гуцульської культури.

Перед входом у квест-кімнату нам розповіли легенду: ми – група мандрівників, що заблукали у лісі, заснули, а прокинулись у хижині мольфара. За одну годину потрібно відтворити останній день з його життя – як він сидів, де сидів, що було на столі, на лавці, з яких інгредієнтів варив своє чар-зілля.

Нам зав’язали очі, завели у кімнату. Ми почули, як тяжко рипить засов і ключ. Зняли пов’язку – і почалось!..

Стіни дерев’яні, переходи з кімнати у кімнату за новими випробуваннями і загадками. Зілля в баночках, свічки різного розміру, таємні шухляди, книга старовинних рецептів, гасова лямпа, голова вепра, на стінах – вирізки з газет «Вісник Карпат».

Я повзала на колінках, заглядала під всі лавки і столи, в усі шухляди, скрині, перебирала в руках склянки з травами.

Мозок димів.

Довелось перевдягнутись і в самого мольфара.

За 57 хвилин ми зварили правильне зілля, дістали ключ і вибрались на свободу.

Мало сказати, що це захопливо. Це неймовірно, весело, динамічно і ти розумієш, навіщо тобі взагалі мозок і голова.

10. Познайомилась із сучасними напрямами археології – археогенетика, археоастрономія, археологія конфліктів, ксеноархеологія, експериментальна археологія.

Найбільше зацікавила когнітивна археологія, або археологія розуму. Вона виходить за рамки артефактів або залишків їжі, і охоплює весь спектр поведінкових моделей людини. Це надзвичайно цікаво – здогадуватись за матеріальними залишками в археологічному матеріалі, до яких релігійних течій і вірувань належала давня людина, розвиток її самосвідомості, вивчати поведінку.

11. Склала хайку з власних асоціацій на тему археології.

Кілька годин на маленький тривірш пішло.

Зрозуміло, що хайку бажано писати за канонами: щоб три рядки – за розміром 5-7-5 складів. Щоб було сезонне слово. Щоб зустрілись двоє: велике і маленьке, або вічне і миттєве, або старе і нове. Щоб філософія. Щоб здивування. Щоб можна було сказати «Ах!..» 

Мій хайку:

Відшукати скарб

У серці серця неба.

Осінь мрійника.

12. Виростила динозавра з яйця.

Дитяча забавка, але то було досить хвилююче.

Першу добу яйце набухало, набиралося води.

Потім з яйця почалась обсипатися шкаралупа.

Потім воно тріснуло – і я побачила ніжно-м’ятного кольору динозаврика.

Тепер ця древня тваринка стоїть у мене на письмовому столі.

13. Відвідала виставку інженерних виробів Леонардо да Вінчі.

На вулиці дівчинка сунула мені в руки черговий флаєр. Взяла його байдуже, та раптом зацікавилась, побачивши автопортрет Леонардо да Вінчі. Листівка запрошувала відвідати виставку до 500-річчя з дня смерті генія епохи Відродження.

Пощастило потрапити на експозицію вдень, коли майже не було відвідувачів, туристів, груп дітей.

Перше здивування: МОЖНА торкатись, МОЖНА крутити, МОЖНА фотографуватись!

Одна велика зала, друга маленька кімната. Є ще окремо дзеркальна кімната.

Інженерні вироби і моделі, механізми  та машини, військова інженерія, винаходи, що випередили свій час.

Довго не могла відійти від дерев’яного сувою з думками Лонардо да Вінчі. Крутиш кермо, і в отворі з’являєтья новий афоризм.

У маленькій кімнаті – відомий міст, для будівництва якого не потрібно жодного цвяху і мотузки. Є тільки бревна з отворами. Відвідувачам пропонувалось спробувати самостійно за схемою скласти цей міст. Я з легкістю поламала той, що був складений до мене. Але сама зібрати не змогла. Все-таки я не геній, не Леонардо да Вінчі.

Привернув увагу свічковий годинник. За одну годину він згорає на одне відділення.

Це сучасна виставка, оздоблена аудіо і відеосупроводом. Підходиш до машини, натискаєш на кнопку – і тобі все пояснює аудіогід.

Друзі, приїжджайте до Львова на виставку – площа Ринок, 9. До кінця грудня актуально. Ви не пожалкуєте!

14. Копала, «рила» вглиб себе.

Творча людина, що прагне розкрити свій потенціал, схожа на золотошукача. Ти постійно щось у собі шукаєш, здобуваєш, риєш у пошуках золотої жили.

Кожен свій день можна поживати як цілюще паломництво всередину себе, до свого серця.

Копаючи глибше і глибше, пробиваючись крізь сірі шари метушні і побуту, рано чи пізно знаходиш справжній скарб, перетворюєш свій внутрішній світ на золото силою віри і творчості.

15. Отримала задоволення від цієї осені археолога і краще пізнала себе.

Коли розпочалась моя осінь археолога, думала, що ця галузь знаходиться десь у паралельному світі, що це взагалі не моє. І, якщо чесно, хвилювалась за результати експерименту. 

Найбільший подив для мене – відкриття того, що щось від археолога дійсно притаманне моїй натурі. Пригадала свої захоплення дитинства і юності, свої колекції, те, що мене приваблює.

Я не попрацювала з землею, з базовими інструментами археологів – такими, як мастерок, совкова лопата, ромбовидний шпатель, мотига, пензлі для чистки, сито, мотузки, набір зубочисток для тонких робіт, рулетка. То й що?

У мене є якості, потрібні людям цієї професії: ентузіазм, наполегливість, сила волі, самодисципліна, любов до неспішної кропотливої праці, увага до деталей, надія, звичка фіксувати думки і події, певний аскетизм. Обожнюю пригоди, дослідження, антикварні магазини, старовинні предмети і книги. Люблю «копатися» в собі. Та я природжений археолог!

Задоволення від цього сезону, цієї гри, ролі – величезні.

Тепер починаю готувати серце до наступного уявного життя – затишної зими данки.

Спробуйте скласти ваш список уявних життів і прожити з новими відчуттями і фарбами хоча б місяць.

Перевірено: це захопливо!

Можливо, вам також сподобається:

Мій «Список 100», або надзвичайні плани на життя. Як я відвідала квест-кімнату

Роман Аньєс Мартен-Люган “Щасливі люди читають книжки і п’ють каву”

Мудборд (дошка настрою) із зарубіжної літератури. З досвіду

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Блог на WordPress.com .

Up ↑

%d блогерам подобається це: