Дякую тобі, літо, за можливість читати досхочу! За три місяці читання книг з кольоровими назвами, «жовтий» місяць мені сподобався найбільше. (Список книг з жовтим кольором у назвах – тут). Що не твір – відкриття: відкриття автора, країни, епохи, стилю, героїв, сюжетів. Справжня насолода! Ділюсь враженнями.
Є.Гуцало «Жовтий гостинець»
Славне оповідання! Добре, зі світлим сумом у кінці. Чимось навіть нагадало «Пурпурові вітрила». Тільки у Є.Гуцала Асоль на ім’я Ганнуся, а замість пурпурових вітрил обіцянка від дивного перехожого, що її курчатко – жовтий подарунок на день народження – це незвичайний птах: коли виросте, вмітиме літати і полетить з іншими птахами в теплі краї. Всього дві сторінки, прочитайте!
Є.Кононенко «Жовта зірка в снігах»
Сумна історія. Експедиція працівників столичного Інституту в гори до гуцулів. Несміливе кохання молодих Аліка і Оленки на фоні єврейського питання. Три дні снігопаду і жовта зірка як пляма від хвороби і символ жидівства. Неприємний післясмак після прочитання.
Олдос Хакслі «Жовтий Кром»
Пречудовий твір! Рекомендую! Справжній тонкий англійський гумор. Посмішка (а місцями і сміх) не сходила з мого обличчя від першої до останньої сторінки повісті. Кром – невелике англійське місто, куди з’їхалась погостити різномасна аудиторія. Життя тече повільно і нудно. При всьому цьому, мені-читачу було надзвичайно захопливо спостерігати за персонажами. Хакслі – неперевершений майстер портретів!
Тут головне не ЩО (сюжет), а ЯК (слово). Такого задоволення від художнього слова давно не відчувала. І зауважте: це перший твір Олдоса Хакслі (автора відомої антиутопії «Прекрасний новий світ»), написаний ним у 17 (!!!) років.
Уїлкі Колінз «Жовта маска»
От уміли ж люди писати романи!.. Розлука закоханих бідної Наніни і дворянина-скульптора Фабіо через інтриги пастора. Нещасливий шлюб Фабіо, що завершується смертю нелюбимої дружини після народження доньки. І містика. На балі-маскараді Фабіо бачить мовчазну таємничу даму у жовтому доміно в капюшоні, чорні очі якої злісно блищать, дивлячись на нього. Холод пронизує дворянина-удівця, коли, зриваючи з незнайомої жовту маску, він бачить бліде обличчя своєї померлої дружини. Для містики знаходиться цілком земне пояснення, розгадувати яке – одне задоволення.
Мор Йокаї «Жовта троянда»
Красива невелика повість про життя табунщиків. І, звичайно, про жовту троянду. «На всю хортобадьскую степь есть только один-единственный куст жёлтой розы, и растёт он в саду корчмаря. Говорят, его завёз сюда из Бельгии какой-то иностранец. Удивительные это розы: они распускаются на Троицын день, цветут всё лето и даже в канун рождества стоят ещё в полном цвету. Они жёлтые, как чистое золото, а запах их скорее напоминает запах муската, нежели розы. Эх, немало людей, вдохнувших аромат этих цветов, теряли головы. Девушку, которая срывала и раздаривала розы, тоже прозвали Жёлтой Розой».
Непросте – з ревнощами і приворотним зіллям – кохання табунщика Шандора і дівчини Кларі, тої самої Жовтої Троянди. Романтика пасовиськ. Чисті пейзажі вдень, яскраві нічні зорі.
Ми бачимо вершника, до шляпи якого приколота жовта троянда. Час від часу він торкається до голови: чи ціла троянда, чи не загубив, а потім знімає шляпу і з насолодою нюхає квітку.
Жовтий колір пристрасті, ревнощів, хвороби, розлуки, межі життя і смерті.
Ліжия Божунга «Жовта сумка»
Пречудова дитяча історія! Така свіжа, безпосередня. Для дорослих теж цікава. Що можна упакувати в сумку? Свої бажання, мрії і думки. Письменниця не поступається Астрід Ліндгрен за фантазією, вигадливістю і занням світу дітей!
Віктор Пєлєвін «Жовта стріла»
Віктор Пєлєвін це щось! Все-таки явище в сучасній літературі! Невелика повість на 12 розділів, причому відлік розділів йде у зворотному порядку: 12, 11, 10… 2, 1, 0. Жанр – антиутопія. Буває, що книга на 500 сторінок, а автору так і не вдалось окреслити свій вигаданий світ, побудувати систему, зробити персонажів об’ємними. А тут сторінок 40 максимум – і все зрозуміло. Просто геніально! «Жовтра стріла» – це поїзд, що мчиться без зупинок, де люди народжуються, живуть все життя, займаються спекуляціями, якось заробляють, харчуються у вагоні-ресторані, помирають (тоді їх разом з подушкою і ковдрою викидають з вагону).
Стук колес по рельсах – те, що не замовкає ні на хвилину, супроводжуючи людину від народження до смерті. Є пречудовий момент, коли письменник подає список вигуків, як різними мовами передається цей стук колес:
так, українською мовою «тріх-тарарух»,
а російською – «там-там»,
у країнах Прибалтики – «па-дуба-дам»,
у Польщі – «пан-пан»,
у Німеччині – «вріль-шрапп»,
в Японії – «додеска-дзен
у Північному Китаї – «цао-цао-тан-тієн»,
у Півженному Китаї – «де-і-чань-чань»,
в Індії – «бхай-гхош»,
у Грузії – «коба-цап»…
І так ще кілька десятків країн.
Про символ «жовта стріла» багато говориться. Окрім назви поїзда, це і промінь сонця, яким милується головний герой Андрій, і символ руху від минулого в майбутнє, і образ світу, і сама людина.
Чи є локомотив у поїзда – цього ніхто не знає. Більшість навіть забули, що вони пасажири, і не задають собі філософських питань про сенс життя і про те, що робити, куди прямуємо, де остання станція, як зійти з поїзда. До речі, ніхто не знає, що таке «стоп-кран».
Багато філософських думок, містики, міфологізму – «візитна картка» Пєлєвіна.
На цьому поїзді і газету щотижневу випускають – «Шлях». І всі картинки на наклейках продуктів – з символікою поїздів, вагонів. Герої читають художні книги, цитати з яких наводяться (наприклад, «Путівник по залізних дорогах Індії»). У поїзді є неформатний «Театр на верхній поличці». Пасажири ходять в кіно. У кожної сім’ї своє окреме купе – щоправда, інколи без дверей. Продають ложки, підстаканники, картини, себе.
Повторюсь: не уявляю, як можна було так багато інформації і деталей умістити в невеликому творі. Концентрація думки, слова, ідеї.
Жовтого кольору багато, але це колір мутний: облуплена фарба стін і даху позда, тускле жовте світло плафонів, приглушене сонячне світло, що потрапляє у вагони крізь брудне вікно вагону. Колір невизначеності, відсутності сенсу, зведення на «нуль» цінності людини. Але фінал – з надією.
Захотілось перечитати інші твори Пєлєвіна і ознайомитись з новими, які ще не читала.
Макс Фрай «Ключ із жовтого металу»
Признаюсь: це перший твір Макса Фрая, прочитаний мною. Як у випадку з Елізабет Гілберт, яку всі рекомендують і кричать: «Читайте, читайте!», – так само свого часу мені всі нав’язували Макса Фрая. Якби не «жовтий» місяць читання, навіть не знаю, чи взялася б колись за цього автора. Враження перших сторінок – подобається! Іронія, стиль, легкість, неординарні герої – справжні «персонажі». Але вже з половини роману почала скучати. Такі собі словесні «викрутаси», не щиро, без ідеї, без філософії, пустий порожній світ псевдомитців і псевдоінтелігентів. І таке накрутили!.. «Мучила» себе тижні два з цим твором. Давно так довго не читала книги.
Артуро Перес-Реверто «Кавалер у жовтому колеті»
Жанр – історичні пригоди. Мадрід початку XVII століття.
Шляпи, плащі, надушені мускусом перчатки, інтрижки з актрисами, шпаги, дуелі, фрейліни королеви, хоробрі закохані вояки, народна любов до театру і комедій, замах на короля. А ще – інквізиція (як же без неї у Іспанії!). А ще – серед героїв живі митці епохи: Тірсо де Моліна, Кеведо, Кальдерон, Гонгора, Сервантес. Коли читаєш художні книги іспанських авторів, завжди чомусь здається, що немає історії цікавішої за історію Іспанії. Мабуть, автори у це самі щиро вірять і передають цю впевненість читачам.
Таємниця з кавалером у жовтому колеті. Насправді ним виявився двійник короля – його величності государя Філіпа Четвертого.
Висновок – невтішний: «Час забирає все, а вічне щастя існує лише в уяві поетів та на театральних підмостках».
Легке чтиво на один або пів-рази.
Чимаманда Нгозі Адічі «Половина жовтого сонця»
Під самий кінець серпня залишила для себе твір з екзотичною назвою екзотичного автора. Ця нігерійська письменниця змогла привернути увагу розбещеного читача ХХІ століття до унікального африканського світогляду.
Раджу цю книгу прочитати! Перли слів, африканських фраз, описи страв, рослин. Цікаві об’ємні персонажі, живі і щирі почуття. А імена які – тільки послухайте: Оланна, Кайнене, Оденігбо, Угву. Промовляєш про себе – і неначе наповнюєшся духом спекотного сонця Конго. Сонця тут і правда багато, в різні добові години, різного кольору. Густе, яскраве сонце свободи.
І це дійсно майстерна проза. Хочеться читати і читати. Так глибоко написано, що сам неначе стаєш глибшим, більшим. Справжня література!
***
Літо вже вдягнулося, стоїть на порозі і прощається, тепло посміхаючись. Та я не сумую: чекаю на осінь, а з новим сезоном – на три нові кольори книг: червоний (вересень), золотий (жовтень), помаранчевий (листопад).
Читайте також:
«Блакить мою душу обвіяла…» Досвід читання «синіх» і «блакитних» книг
bogosvyatska.com 
Напишіть відгук