Мої уявні життя. Життя 1: літо художника

Про практику «Мої уявні життя» дізналась з книги Джулії Кемерон «Шлях митця». Що якби у кожного з нас була можливість обрати собі іншу професію, рід діяльності, прожити хоча б в уяві нове життя – що б це могло бути? До чого прагне ваша душа? Мета цієї практики – збагатити власний досвід спілкування зі світом і краще пізнати себе, свої сховані можливості.

У травні визначила для себе чотири уявних життя – по одному на кожний сезон. (Докладніше – тут.) І почала – з літа художника.

Як художник відчуває життя? Як до художника приходить натхнення? Що таке справжнє натхнення?

Це було незвичне для мене літо. Я дійсно багато малювала, взаємодіяла з кольорами, фарбами, пензлями, олівцями, арт-блокнотами, відвідувала виставки, читала книги з мистецтва, вдивлялась у образи навколишнього світу, займалась пробудженням внутрішнього художника. Малювання навчає нас думати за допомогою очей. Тож візуальним враженням надала максимум уваги.

Що я конкретно зробила?

1. Малювала в уяві.

З цього почала. В уяві легше ризикувати, виходити за межі – реальні і вигадані.

Моя уява малювала переважно небо і хмари. Це були прекрасні уявні малюнки. Просто божественні акварелі! Виникло питання: якщо ти малюєш море – ти мариніст, якщо природу на свіжому повітрі – пленерист. А якщо малюєш небо? Чи є назва для таких митців?

2. Розглядала світ, відшукуючи знайомі образи в хмарах, деревах, пейзажах, міських парках.

Просто дивитися – це вже подія в житті! Приємно отримувати враження про світ безпосередньо. Усі речі насичені сенсом. Світ навколо захоплюючий і заслуговує уваги.

3. Заплющувала очі, зупинялася. Потім розплющувала очі, запам’ятовуючи враження першого погляду. Доля секунди чистого сприйняття. Всередині мене тече життя, яке пов’язує мене з життям навколо мене. Це відчутно у серцебитті, у повітрі, що наповнює легені. Надзвичайна практика! Спробуйте, вам неодмінно сподобається.

4. Розфарбовувала камінчики і мушлі. Це одна із веселкових ідей для відпустки, яку пропонувала для вас у травні.

Відпочиваючи цього літа в Чорноморську, збирала на березі мушлі і гальку. Працювати з цими природними матеріалами – саме задоволення. Безліч простих і цікавих ідей для малюнків, з якими впорається будь-хто. Плюс зв’язок з природою.

Тепер ці нехитрі витвори поповнять мою «коробку ідей».

5. Малювала зентангли. Цей стиль малювання придумали Марія Томас і Рік Робертс. Зентангл народився як синтез знань Марії в області малювання і вміння Ріка медитувати. Вони розробили систему, завдяки якій людина може досягти розслаблення, малюючи повторювальні елементи і концентруючись на самому процесі, а не на кінцевому малюнку.

Марія і Рік запатентували назву «зентангл» і види візерунків (називаються «танглами»). У кінці утворюється чорно-біла абстракція.

Малюються зентангли на так званих плитках – квадратах 89х89 мм, 64х89 мм.

Це просте розслабляюче заняття. Ви можете вибрати будь-який блокнот, будь-яку ручку, хоча найкраще підійде акварельний папір і чорний лінер (я малювала лінером  0,2).

Простими лініями і рисками можна створювати дивовижні візерунки. Вони просто переплітаються і укладаються в невеликі композиції.

Покажу вам тангли, які може виконати практично кожен, навіть не вміючи малювати.

Ось такий набір візерунків у мене вийшов. Користуючись цими прикладами, можна створювати власні композиції. Наприклад, заштрихована рибка або пташка.

Таке заняття допомагає приємно провести час і трохи розслабитися, зробити невелике перезавантаження для свого мозку. А найголовніше, не обов’язково витрачати велику кількість часу для такого заняття. Достатньо виділити буквально 15 хвилин і помалювати від душі.

Три причини малювати зентангли:

1) Ці вправи реально розслабляють, знімають напругу.

2) Зентангли – вид творчості. Дана техніка провокує створення нових нейронних зв’язків, що впливає на розвиток креативності.

3) Час, проведений наодинці з собою, можливість вслухатися у свої істинні бажання.

Малювання зентанглів надихнуло мене і вселило впевненість, що малювати я все-таки вмію, мені ДАНО! Помітила, що рука стала впевненіше виводити лінії, візерунки.

Бажаю і вам відчути гарний настрій і натхнення при створенні власних зентанглів!

6. Знайомилась з творчістю сучасних художників.

Особливо припали до душі два митця.

Діма Дмитрієв – чеський художник, що малює в стилі імпресіонізму. Вразило його унікальне для ХХІ століття тонке відчуття краси і тендітності життя, одухотвореної жіночності, легкості дитинства, ніжності квітів, дихання природи, буяння ароматів. Хіба це не прекрасно, не чудово?

Другий художник – Кал Гаджум, родом з Лівії. Знаний на весь світ неповторною манерою передавати незвичайний дух світових столиць через фарби, атмосферу дощу, магічно підсвічені ліхтарі, яскраві сцени вуличного життя з червоними парасольками. Від цих картин віє теплом і позитивною енергетикою.

Сподіваюсь, і вам прийдеться до душі атмосфера ілюзії і щастя на картинах Кала Гаджума.

7. Відвідувала художні виставки. Вивчення творчості інших, тим більше великих художників, їхніх картин оживляє розум і може бути захопливим і цікавим. На виставках намагалась не оцінювати, а навчатися і надихатися.

«Галерея щастя» Євгенії Гапчинської (Київ, вул. Михайлівська, 16, що неподалік від Майдану Незалежності). Вхід – безкоштовний. Велика студія-кімната. Не поспішаючи, її можна обійти за півгодини.  

Гапчинська – відомий бренд з кумедними дітками-янголами. Дивишся на ці картини – і мимовільно посміхаєшся, тебе охоплює щастя, легкість, мрійливість, грайливість, одразу хочеться доброти, турботи і ніжності. Кожна робота супроводжується підписом в дусі дитячих висловлювань.

Що порадувало – в основному картини 2019 року, нові, що не зустрічаються в Інтернеті. Є ефект несподіваності. Серія ангелів-хлопчиків «Мій сміливий ангел», «Мій сильний ангел», «Мій ангел переможник», «Мій ангел захисник».

Ось це сподобалось найбільше:

«Да здравствует жизнь!»

«Звезда для тебя»

«Над нами ангелы и ласточки»

«Счастье – это просто»

Зворушливо і щиро! А ще – радість, яка випливає з берегів серця і поширюється на 10 метрів навколо тебе. Викликати такі емоції – це справжній дар.

На пам’ять вам запропонують придбати сувенір з улюбленим малюнком. Сьогодні крім картин можна купити екосумку, горнятко, солодощі, магніти, календарі з рожевощокими персонажами.

Національний музей «Київська картинна галерея. Музей російського мистецтва» (м. Київ, вул. Терещенківська, 9). Неперевершені враження від споглядання хрестоматійних, відомих з дитинства шедеврів. У 30-ти залах музею – виставки різних періодів від ХІІІ ст. до початку ХХ ст. Асоціації, що мене супроводжували під час оглядин: подив, дух старовини, зустріч з «великим», але і темрява, сперте повітря. 

У житті б не здогадалась, що оригінали цих картин знаходяться в Україні, так близько до глядача: М.Врубель «Дівчинка на фоні персидського килима», В.Васнєцов  «Три царівни підземного царства», І.Шишкін «На севере диком…», І.Айвазовский «Буря», Ярошенко «Курсистка».

Хто не був у музеї – заплануйте обов’язково! У таких місцях навчаєшся відчувати різницю між щирістю і фальшю.

«PinchukArtCentre» (Київ, неподалік від Хрещатика). Це один із найбільш крупних приватних центрів сучасного мистецтва в Україні. Час від часу відвідую «Пінчуковку» (по-народному), коли буваю в столиці. Але ця літня виставка фотографій харківської школи – якийсь жах! Страшні натуралістичні світлини. Чорно-білий колір. Одноманітність. Відсутність загадки, натяку. І це на всіх 4-х поверхах! Хотілося сісти не те що на велосипед, а на космічну ракету – і швидше звідси тікати.

А от в Одесі отримала масу незапланованого задоволення. Гуляючи уздовж Приморського бульвару, випадково побачила у дворику афішу галереї «Видеть. Чувствовать. Быть». Виразний червоний колір манив зайти всередину. Усе яскраве – яскраво-помаранчеве, яскраво-червоне, яскраво-лимонне, кислотно-рожеве. Затишний дворик з кав’ярнею. Чорний рояль надає фону елегантності. Пара картин на мольбертах. На стінах дворика симпатично висять пофарбовані стільці, бюсти відомих людей. Цікава рожева статуя коня, розділеного навпіл. Аліса би сказала: «Все дивовижніше і дивовижніше!»

8. Практикувала кольорову техніку «Одне слово». (Сутність техніки описувала тут.) Ясно, що мене цікавили слова «літо» і «художник».

9. Подивилась на світ крізь рожеві окуляри! Справжньому художнику вони дуже потрібні.

Цей незвичайний арт-пам’ятник знаходиться у Києві на Співочому полі.

10. Писала ікону.

Не з нуля. Почала працювати з дошкою, полотном, левкасом, першими шарами фарби ще кілька років тому. Цього літа значно просунулась у писанні, уже дійшла до ліків Святої Праведної Анни і маленької Марії.

Насправді, не ми обираємо час, коли писати ікону. Це вона надсилає сигнал в душу, коли та готова до безмовного спілкування-творення.

11. Спробувала письмову практику Барбари Шер «Який я колір?». (Докладніше – тут.)

12. Розфарбовувала розмальовки для душі. Небагато, але факт!

13. Готувала веселкові страви. Якщо я художник, то до кожної справи потрібно підходити з повною палітрою!

14. Читала кольорові книги – твори, в назвах яких є колір. І не хаотично, а кожен місяць присвячувала певному кольору. Так, у червні читала сині і блакитні книги:

у липні – рожеві книги:

у серпні – жовті книги:

Справжній художник працює з кольорами, вчиться їх відчувати, дихає ними. Пізнавала кольори через слово, разом з великими художниками слова.

Експеримент з кольоровим читанням мені сподобався. Однозначно – буду продовжувати знайомитись з книгами за таким принципом. Уже до травня розписала місяці по кольорах. Чекайте на щомісячні «кольорові» рецензії.

15. Дивилась фільми про художників.

Повнометражний анімаційний фільм «З любов’ю, Вінсент» (2017) – з кадрами, виконаними у тій самій техніці, в якій працював сам Ван Гог. Дуже специфічне видовище, коли оживають картини-шедеври.

До слова, про шедеври. Подивилась також комедію «Шедевр» (2018, Аргентина) про художника з Буенос-Айреса на ім’я Ренцо Нерві. Талановитий стариган, людина непересічна, примхлива, незалежна від думки інших, принципово не пише на замовлення.

Нестандартний початок стрічки. Глядачам пропонують протягом однієї хвилини подивитись на картину, приділити увагу фрагментам, деталям. Ось кілька скрінів цього полотна:

Смисл у тому, аби пережити відчуття, що викликані цією роботою. Образотворчому мистецтву зазвичай так багато уваги не приділяють, на відміну від книг або театру.

Тебе змушують розглядати кожен сантиметр, кожен мазок пензлем, гру кольорів. І чим більше дивишся, тим глибше і виразніше виникає діалог з цією картиною.

Комедія з блискучою грою акторів, приємною атмосферою, теплими кольорами, світлим настроєм. Відірватись неможливо.

16. Дивилась мультфільми, звертаючи увагу на те, як намальовано, що можна передати за допомогою ліній і кольорів.

Найсильніші враження – від повнометражного китайського аніме «Кришталеве небо вчорашнього дня» (2018). Спогади Вана про останній шкільний рік, перше кохання, справжню дружбу. Усе таке прозоре, тонке: музика, пейзажі, деталі, світлі почуття. Фільм про вибір долі. Один з друзів мріє стати пілотом, а другий – художником аніме. Мрія, яка живе всередині у кожного: «Поки у тебе є улюблена справа, ти зможеш дотягнутися до неба».

У стрічці багато неба і птахів – живих і паперових. Атмосферні пейзажі. Дуже мило і красиво.

17. Звертала увагу і фотографувала прояви стріт-арту – розфарбовані стіни, двері, гаражі у великих містах. Кольоровий бунт з сірістю і однорідністю великого, обезличеного простору. Дійсно, коли проходиш повз такі стіни – мимовільно погляд пробуджується, оживає, поліпшується настрій.

18. Дізналась, що є люди, які колекціонують обкладинки книг. Подивилась кілька онлайн-колекцій. Це дійсно захоплююче! Деякі обкладинки – витвори справжнього мистецтва, так і просять: доторкнись до мене, відкрий мене, придбай мене. Мабуть, теж почну колекціонувати обкладинки книг.

От подивіться, наприклад:

19. Читала книги про природу творчості.

Мей Ролло «Мужність творити». Головна думка автора – творчість вимагає мужності. На цей факт рідко звертають увагу під час обговорення проблеми творчості, а ще рідше пишуть про це. Бути митцем – це означає не менше як кинути виклик богам.

Девід Ульріх «Дзен-камера». Книга фотографа про мистецтво з ракурсу філософії дзен. Мета дзен – побачити речі такими, якими вони є. На базовому рівні світлини можуть передавати просту радість від перебування в цьому світі. Ось цього потрібно прагнути: «Мені як фотографу рідко, але все ж відкривалися моменти, коли я бачив світ єдиним цілим, частиною якого я теж є, і усвідомлював своє місце в ньому – не шляхом раціонального осмислення, а в ході таємничого процесу спостереження, бачення і слухання ритму серця світу».

20. Цікавилась фотомистецтвом.  

Кілька разів заходила на сайт некомерційного фонду Photolucida, що проводить  міжнародну онлайн-виставку «Критична маса» (Critical Mass) – 50 кращих портфоліо, обраних журі. Кожне портфоліо – це серія фотографій з певної теми і коментар художника. Потрапити можна за посиланням.

Аби спіймати ці кадри, потрібно дивитись на світ очима художника.

21. А ще влітку в Одесі я побачила поні з веселковою гривою і хвостом. Це так мило, що не вистачає слів! По-японські модно говорити про подібні речі: «каваї».

Обираючи своїм уявним життям досвід художника, я ще не здогадувалась явно, що бачення – різновид пізнання і дослідження світу.

Ми – те, що ми бачимо. Тому так важливо ставитись до навколишнього світу з повагою, вдячністю і любов’ю. Ми дивимось, щоб навчатися. Спостерігаємо за світом для того, аби надихатися, зростати і розвиватися, долати щось у собі.

Завдяки літу художника я збагатила свій внутрішній досвід. Навчалась творчості взагалі.

Зрозуміла: аби стати художником, потрібно не стільки талант, скільки малювати кожен день. Творчість необхідно підживлювати. Це стимулює творчу активність.

Причому я не намагалась робити «правильні» малюнки. Малювала все, що хотілося, що привертало увагу. Прагнула просто бути щирою, дарувала собі свободу малювати заради задоволення, заради самого процесу. Заповнювати чистий аркуш вільно, спонтанно, своїми думками, настроєм, емоціями, станами, енергією.

Для мене це пізнання природи творчості через досвід художника виявилось дуже важливим – для того, чим займаюсь, для обраної професії, покликання, мого служіння. Те живе, що я відчуваю всередині себе і в світі, я можу передати за допомогою будь-яких засобів – слова, кольору, форми, контуру, ритму, погляду, інтонації голосу, світла, що йде зсередини. Не інструмент робить художника, митця. А дух, внутрішній посил, творча напруга.

Якщо ти в стані потоку, натхнення, тоді твої руки – крила.

Коли тобі є про що розповісти цьому світу, поділитися собою, тоді цей особистий прояв – багатомірний і унікальний. Це твоя нота, твоє звучання, твій голос.

З хвилюючим почуттям чекаю переходу в своє наступне уявне життя. Адже далі обрала для себе осінь археолога.

Друзі, а які уявні життя обрали б для себе Ви? Яким досвідом хотіли б збагатити свій внутрішній світ?

Читайте також:

На що орієнтуватись у 2019-2020 н.р. Топ-10 трендів в освіті

Рубрика «Тексти нової природи»

«Вірш про себе». Шкільні історії про одну творчу вправу