Відкриваємо Василя Симоненка як прозаїка

Книгу з новелами Василя Симоненка мені дала колега на роботі. Звіряємо з нею наші смаки в читанні.

До цього знала В. Симоненка тільки як поета.

Новели дуже короткі: по півтори-три сторінки. Кожне слово на місці. Прості і зворушливі водночас сюжети, несподівані розв’язки. Усе за законами жанру. Живі картинки.

От тільки присмак часу, що вже минув. У цих новелах повітря інше, аромати попередньої епохи, і звуків таких уже немає. Ритми інші – такі повільні, протяжні. Час завмер. Так уже не рухаються і не говорять.

І світ почуттів сучасної людини, здається, більш широкий і різноманітний. Хоча в наш час набагто менше чистоти сприйняття. У Симоненка герої чисті, з невибагливими бажаннями.

Що особливо припало до душі?

Весняна новела «Посмішки нікого не ображають». На одній лавці у вечірньому скверику випадково зібрались троє незнайомців – дівчина, хлопець і сивий чоловік. Неймовірна краса навколишньої природи після грози настільки переповнювала їхні душі, що «у грудях забрунькувала радість». Усі троє посміхались, об’єднані німою щирістю. Аж раптом цей умиротворений гармонійний вечірній релакс обірвав перехожий, що мало не захлинувся слиною від гніву: «До чого тепер безсоромна молодь!.. Хіба можна отак зухвало показувати всьому світу своє щастя?»

Таких перехожих у житті, на жаль, багато трапляється.

Новела «Вино з троянд». Кульгавий горбань Андрій, що вирощує досконалі квіти в своєму саду для закоханих. І неприступна Ольга – «шедевр краси», яка мріє, щоб її полюбили не за обличчя, а за серце. Андрій є свідком її краси і зовнішньої, і внутрішньої. І готує їй на весілля вино з троянд, на смак – «як ніжність».

«Ніхто не знає». Герой шукає в собі відповідь на питання: як так сталося, що він зробив нещасною людину, яку мріяв зробити найщасливішою в світі, – свою дружину.

А ще в Симоненка те, що я люблю, – кольорові назви. Правда, суворі кольори: «Білі привиди», «Сірий пакет», «Чорна підкова».

Глибокі сильні враження. Література першого ряду.

Друзі, відкривайте і ви для себе Симоненка-прозаїка.

Я тут собі подумала: якби він так рано не пішов з життя, які б надзвичайні і сильні романи написав!..

Шкода, що не прочитаємо.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Блог на WordPress.com .

Up ↑

%d блогерам подобається це: